Міністерством освіти і науки України разом з Інститутом
інноваційних технологій і змісту освіти було проведено апробацію Національної
системи рейтингового оцінювання діяльності вищих навчальних закладів.
Національна система рейтингового оцінювання є складовою моніторингу вищої освіти. Позиціонує в системі управління як
інструмент, призначений для налагодження ефективного соціального партнерства та
суспільної відповідальності цільових груп за забезпечення якості вищої освіти.
Інформація, яку отримує університет за результатами
рейтингу, дає можливість визначити сильні і слабкі сторони власної діяльності
за певними критеріями та проектувати стратегії перспективного розвитку вищого
навчального закладу в площині забезпечення якості вищої освіти.
Головними ознаками престижності
університету є ефективні дії вищого навчального закладу, спрямовані на
досягнення успішності, досконалості та конкурентоспроможності на ринку освітніх
послуг та ринку праці, а також новаторство та вміння фокусувати зусилля на
реалізацію та досягнення тактичних та стратегічних цілей.
Ключовим моментом є результативність
діяльності університету, яка визначається якістю випускників та їх
працевлаштуванням на ринку праці, професійною компетентністю та рівнем
кваліфікації, конкурентноздатністю, мобільністю та захищеністю на ринку праці.
У цьому контексті, рейтинг як
інструмент управління процесами успішного функціонування, надає вищим
навчальним закладам інформаційні послуги щодо позиціонування їх на
інституційному, галузевому, регіональному та національному рівнях для
формування стратегій успіху з урахуванням досягнень партнерів та системи в
цілому за умов достовірної, об’єктивної та точної інформації суб’єктів
ранжування.
Упродовж останніх років в системі вищої освіти застосовується значна
кількість систем рейтингового оцінювання вищих навчальних закладів. Слід
підкреслити, що всі рейтинги у певній мірі заслуговують на увагу. Адже, кожний
рейтинг орієнтований на конкретні цілі, цільові групи користувачів, має власну
змістовну складову, методологію та методику визначення рейтингу.
Проте, рейтинг Міністерства освіти і
науки має певні особливості та відмінності, а саме:
|
Ø
|
систему формують усі вищі навчальні заклади ІІІ-ІV
рівнів акредитації незалежно від форм власності, підпорядкування, програм
підготовки за напрямами та
спеціальностями.
|
|
Ø
|
система враховує певні ключові рекомендації Берлінських
принципів ранжування вищих навчальних закладів.
|
|
Ø
|
система рейтингу відкрита, прозора та доступна всім
суб’єктам ранжування, розробникам та
користувачам і ніхто немає права перекривати вільний до нього доступ.
|
|
Ø
|
рейтинг формується на підставі первинної інформаційної
бази, що надається суб’єктами ранжування, базується в основному на
статистичних даних і підлягає контролю якості.
|
|
Ø
|
змістовна складова системи ранжування ґрунтується на
рейтингових індикаторах, які формують структуру критеріїв рейтингу за
основними напрямами діяльності: «Міжнародна активність», «Якість контингенту
студентів», «Якість науково-педагогічного потенціалу», «Якість наукової та
науково-технічної діяльності», «Ресурсне забезпечення».
|
Глобальний критерій рейтингу є інтегральний рейтинговий
індекс, який визначається як сума індексів критеріїв. Чим більший вимір
інтегрального рейтингового індексу, тим краща позиція вищого навчального
закладу на рейтинговій шкалі. Змістовні складові критеріїв формуються на основі
результатів діяльності вищого навчального закладу та його потенціалу. Рейтинг
здійснюється за такими критеріями:
Критерій 1 «Міжнародна активність» оцінює позицію
університету в процесах інтернаціоналізації вищої освіти через систему 20
рейтингових індикаторів.
Критерій 2 «Якість контингенту студентів» визначає мотивацію,
здібності та здатність студентів здобувати якісну вищу освіту та забезпечити
власну конкурентоспроможність на ринку праці.
Критерій 3 «Якість науково-педагогічного потенціалу» оцінює кадрові ресурси
університету, що забезпечують якість навчально-виховного процесу у поєднанні
вищої освіти з наукою та технологіями і
надати студентам якісні освітні послуги.
Критерій 4 «Якість наукової та науково-технічної діяльності» оцінює результативність
реалізації стратегії запровадження принципово нових наукових досліджень,
обґрунтованого та послідовного запровадження сучасних науково-педагогічних
технологій, раціональних та ефективних підходів до організації наукової та
інноваційної діяльності.
Критерій 5 «Ресурсне забезпечення» визначає потенціал
вищого начального закладу та його відповідність вимогам забезпечення якості
вищої освіти.
Ранжування вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів
акредитації здійснювалося за результатами їх діяльності та потенціалом
2011/2012 навчального та 2012 календарного років. Суттєво зросла мотивація
навчальних закладів щодо участі в рейтингу 2013 р. у порівнянні з рейтингом
2012 р. Кількість вищих навчальних закладів системи рейтингового оцінювання
збільшилася з 229 до 304 суб’єктів ранжування. Серед них сектор державної та
комунальної форм власності включає 207, приватної - 76 вищих навчальних
закладів. Окрім того, 21 відокремлений структурний підрозділ виявив бажання
самостійно брати участь у рейтингу.
Однією з особливостей, що відрізняє міністерський рейтинг
від рейтингів вузів «Компас» і ТОП-200, є те, що МОН кваліфікував ВНЗ за
напрямами, а інші - грунтувалися на думках роботодавців.
У рейтингу 2013 року оцінювали 304
вищих навчальних заклади. Серед них 207 державних, 76 приватних та 21
відокремлений структурний підрозділ. Їх оцінювали за такими критеріями:
«Міжнародна активність», «Якість контингенту студентів», «Якість
науково-педагогічного потенціалу», «Якість наукової та науково-технічної
діяльності», «Ресурсне забезпечення». Кожному присвоювали певну оцінку:
успішна, достатньо успішна, частково успішна, проблемна.
Класичні університети оцінили зокрема так:
Успішні (37%). Київський національний
унiверситет ім.Т.Г.Шевченка та Харкiвський нацiональний унiверситет
ім.В.Н.Каразіна – успішні за всіма критеріями.
Достатньо успішні (47%).
У Сумському державному університеті та Одеському національному унiверситеті
ім.І.І.Мечникова є зауваження до якості науково-педагогічного персоналу.
Достатньо успішними за якістю контингенту студентів вважаються Національний
університет “Острозька академія”, Львiвський нацiональний унiверситет
ім.І.Франка, Днiпропетровський нацiональний унiверситет імені Олеся Гончара.
Частково успішні (12%). Частково успішними через
недостатню міжнародну активність МОН назвало Донецький нацiональний
університет, Схiдноукраїнський національний унiверситет ім.В.Даля,
Кременчуцький національний університет ім. М. Остроградського,
Прикарпатський національний унiверситет ім.В.Стефаника та ін.
Проблемні (4%). Погано поставлена
міжнародна діяльність і за це університети названо проблемними у Криворізькому
національному університеті, Миколаївському національному унiверситеті ім.В.О.Сухомлинського,
Маріупольському державному університеті, Нiжинському державному унiверситеті
ім.М.В.Гоголя, Мукачiвському державному університеті. Останній також пасе
задніх за якістю наукової та науково-технічної діяльності.
Технічні університети (Успішні (37%),
достатньо успішні (40%), частково успішні (16%), проблемні (7%).
Національний технічний університет
України «Київський політехнічний інститут» - успішний за всіма критеріями.
У Севастопольському
національному університеті ядерної енергії та промисловості, Кіровоградському
національному технічному університеті, Донбаській державній машинобудівній академії,
Державному університеті інформаційно-комунікаційних технологій, Дніпродзержинському
державному технічному університеті, Запорізькій державній інженерній академії, Донбаському
державному технічному університеті низький рівень міжнародної активності. А у
Приазовському державному технічному університеті низький рівень якості науково-педагогічного персоналу.
Вінницький національний
технічний університет посідає 5 місце з 26. За критерієм міжнародна активність
і якість науково-педагогічного персоналу рівень розвитку є нижчим, ніж за
іншими критеріями, що мають високий рівень.
Успішними серед університетів технології,
будівництва та транспорту є Національний авіаційний університет та Одеська державна академія технічного
регулювання та якості.
За критерієм якість наукової та
науково-технічної діяльності Одеська національна морська академiя має досить погані результати. До неї приєднуються Одеський національний морський унiверситет та Державний інститут підготовки та
перепідготовки кадрів промисловості, у яких
ще й погано поставлена міжнародна діяльність.
За результатами, низький рівень
міжнародної активності мають Національний унiверситет харчових технологій, Київський нацiональний унiверситет будiвництва та архітектури, Харкiвський національний університет
мiського господарства та ін.
Серед педагогічних, гуманітарних,
фізичного виховання та спорту успішними є Національний
педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, Тернопiльський національний педагогiчний унiверситет ім.В.Гнатюка,
Південноукраїнський національний педагогчний університет імені К.Д. Ушинського,
Київський університет імені Б.Д.Грінченка.
Вінницький
державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського є успішним за критерієм якості
науково-педагогічного персоналу, достатньо успішним за якістю контингенту
студентів та ресурсного забезпечення навчального процесу, частково успішним за
якістю наукової та науково-технічної діяльності. Міжнародна активність є
проблемою на нашого вузу. Загалом університет відноситься до групи достатньо
успішних.
В інших університетах цього профілю
є проблеми з міжнародною активністю, наприклад, в таких як Київський
національний лiнгвiстичний університет, Харкiвський національний педагогiчний унiверситет ім.Г.С.Сковороди, Дніпропетровський
державний інститут фізичної культури і спорту та ін.
Майже всі університети культури, мистецтва і дизайну маю низьку погану
якість наукової та науково-технічної діяльності. Зате у всіх університетах
добре поставлена міжнародна діяльність, крім Національної
музичної академії України імені П.І. Чайковського та Національної академії
образотворчого мистецтва і архітектури.
Університети охорони здоров’я
Успішними за всіма критеріями
вважаються Національний медичний університет ім.О.О.Богомольця,
Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького.
Вінницький національний
медичний університет ім.М.І. Пирогова має зауваження лише до якості
науково-педагогічного персоналу і посідає 9 місце. Проблемних університетів
цього профілю взагалі немає.
За результатами 50% аграрних університетів є успішними, такими,
наприклад є: Харківська державна зооветеринарна академія, Харківський
національний технічний університет сільського господарства ім.Петра Василенка, Національний
університет біоресурсів і природокористування України.
Низький рівень міжнародної
активності у Херсонському державному аграрному унiверситеті, Житомирському національному
агроекологічному університеті, Уманському національному університеті
садівництва, Львівському національному університеті ветеринарної медицини
ім.С.З.Гжицького, Одеському державному аграрному університеті.
Вінницький національний аграрний
університет має незначні проблеми з міжнародною активністю та ресурсним
забезпеченням навчального процесу, за іншими критеріями є успішним і посідає 9
місце з 20 аграрних ВУЗів.
Університети економіки, фінансів,
управління та підприємництва налічують 21 ВУЗ, успішними з яких є 42%. До таких
відносяться: Київський нацiональний економiчний університет
ім.В.Гетьмана, Київський національний торговельно-економiчний університет, Університет
банківської справи Національного банку України та ін. Міжгалузева академія
управління має проблеми за усіма критеріями і посідає останнє місце в рейтингу.
Право, правоохоронна діяльність,
цивільний захит, безпека життєдіяльності.
Проблемних університетів даного профілю взагалі немає. Майже у всіх
університетах погано поставлена міжнародна діяльність, крім Національного
університету "Одеська юридична академія", Львівського
державного університету безпеки життєдіяльності та Національного університету
державної податкової служби України. Успішними є 63%, тобто 10 ВУЗів з 16.
Досить у великій кількості представлені
приватні університети – 76 ВУЗів, проте успішними є лише 29, що становлять 39% (наприклад Міжнародний
університет бізнесу і права, Міжнародний університет фінансів, Інститут реклами
та ін. ). Серед
університетів цього профілю є і такі, що зовсім не представлені на міжнародній
арені, це такі як: Міжнародна академія екології та медицини, Одеський
інститут підприємництва та права, Університет новітніх технологій, Харківський
інститут економіки ринкових відносин та менеджменту. Проблемними вважаються 13%
ВУЗів, тобто 10.
Таблиця 3.1.
Функціонально-компонентна
структура вищих закладів освіти
|
Профілі
університетів
|
К-сть
|
100%
|
|
Класичні
|
29
|
10.2%
|
|
Технічні
|
26
|
9.2%
|
|
Технології,
будівництва та транспорту
|
31
|
11%
|
|
Педагогічні,
гуманітарні, фізичного виховання та спорту
|
31
|
11%
|
|
Культура,
мистецтво і дизайн
|
17
|
6%
|
|
Охорона здоров’я
|
16
|
5,6%
|
|
Аграрні
|
20
|
7%
|
|
Економіка,
фінанси, управління, підприємництво
|
21
|
7,4%
|
|
Право, правоохоронна
діяльність, цивільний захит, безпека життєдіяльності
|
16
|
5,6%
|
|
Приватні
|
76
|
27%
|
Отже, серед ВУЗів ІІІ-IV рівня
акредитації в Україні найбільше приватних – 27%, на другому місці університети
технології,
будівництва та транспорту і педагогічні, гуманітарні, фізичного виховання та
спорту, що становлять по 11%. Третє
місце дістається класичним – 10,2%. [32]
Рівень акредитації — рівень спроможності вищого
навчального закладу певного типу провадити освітню діяльність, пов'язану
із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.
Акредитований
вищий навчальний заклад — вищий навчальний заклад, що визнаний
спроможним провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої
освіти та кваліфікації, за напрямами і спеціальностями
відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів, не менше двох третин з яких є
акредитованими.[34]
Встановлюються такі рівні акредитації вищих навчальних закладів:
-
вищий навчальний заклад першого рівня акредитації –
вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за
спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста (технікум, училище,
інші прирівняні до них вищі навчальні заклади);
-
вищий навчальний заклад другого рівня акредитації –
вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за
спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста та за
напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра (коледж, інші прирівняні
до нього вищі навчальні заклади);
-
вищий навчальний заклад третього рівня акредитації -
вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами
освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями
освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, а також за окремими
спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня магістра (інститут, консерваторія);
-
вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації -
вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами
освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями
освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста, магістра (інститут, консерваторія, академія, університет). [17]
У
2013 р. мережа вищих навчальних закладів
І-ІV рівнів акредитації налічувала 823 заклади, з них державної форми власності
425 закладів, комунальної форми власності – 221, приватної форми власності –
177. В системі вищої освіти України функціонують 199 університетів, 64
академії, 89 інститутів, 243 коледжі, 109 технікумів, 118 училищ та 1
консерваторія. [6]
Навряд чи хтось сьогодні
стане спростовувати твердження про те, що приватні навчальні заклади впевнено
ввійшли в освітнє середовище України, але не всі вони, звичайно, гідно
затвердили себе в ньому і не всі мають право на подальше існування. Варто
відмітити низький рівень якості освіти у більшості приватних ВНЗ, що робить їх
менш привабливими для абітурієнтів. Вони поступаються державним в академічній
діяльності. Однак деякі приватні вищі навчальні заклади проводять постійний
моніторинг ринку, у більшості з них є маркетингові відділи, що відстежують
наявні і перспективні ринкові тенденції та відповідно реагують на них. [9]
Цікавою
є динаміка кількості навчальних закладів за роки незалежності, зокрема за 20
років кількість закладів І-ІІ рівня зменшилася з 742 до 505, а закладів ІІІ-IV
рівня акредитації навпаки зросла з 149 до 349.
Кількісні
тенденції відображає і співвідношення контингенту студентів у навчальних
закладах І-ІІ та ІІІ-IV рівня акредитації, що підтверджують поступове зниження
кількості студентів у закладах професійно-технічної освіти та значне збільшення
контингенту студентів інститутів та університетів. За роки незалежності
кількість студентів навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації збільшилася
майже у 2,5 рази.
Кількість
дипломованих фахівців із вищою освітою, які отримали освіту у вищих навчальних
закладах ІІІ-IV рівня акредитації 2012 р. склала рекордний показник за роки
незалежності - 543,7 тис. осіб, що в чотири рази більше ніж 1991 р. Також, в
країні збільшилася кількість аспірантів та докторантів, зокрема кількість
докторантів у порівняні з 1991 р. збільшилася в 3 рази. [38]
Період
2000-2013 рр. характеризується хвилеподібними тенденціями щодо кількості вищих
навчальних закладів, їх мережа почала розширюватись з 2000 р. від 979 до 1009
закладів, який і ознаменував пік розвитку, що припав на 2003/2004 навчальний
рік.
При
цьому кількість студентів за цей період збільшилася з 1930,9 тис. осіб до
2436,7 тис. осіб. Протягом наступних 10 років кількість ВНЗ в Україні
скоротилася на 18 %.
Якщо розглядати динаміку кількості
вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації за останні тринадцять
років, то найбільша кількість ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації спостерігалася в
2003/2004 навчальному році і складала 670 закладів, а ВНЗ III-IV рівнів
акредитації – в 2008/2009 навчальному році і складала 353 заклади. [9]
Тенденція до поступового скорочення
кількості ВНЗ протягом останніх років пояснюється переважно реорганізацією ВНЗ
І-ІІ рівнів акредитації у структурні підрозділи ВНЗ ІІІ-IV рівнів акредитації.
Зниженню кількості ВНЗ сприяють як політика міністерства, що має намір
об’єднувати державні ВНЗ, так і сам ринок. Наприклад, цього
навчального року у 20 приватних ВНЗ абітурієнти подали менше 10 заявок, а вісім
з них не отримали жодної заявки. Зазначена ситуація дає змогу зробити висновок
про неминуче подальше скорочення кількості ВНЗ у наступні роки.
Проте турбує не тільки кількість вищих навчальних
закладів, а й можливість ефективного їх функціонування, їхня відповідність
планам професійної підготовки спеціалістів за європейськими та міжнародними
стандартами. Цілком очевидно, що ця проблема потребує переосмислення та
У 2012/2013 навчальному році контингент студентів вищих
навчальних закладів усіх рівнів акредитації та форм власності становив 2 млн.
170 тис. осіб, тоді як у 2011/2012 навчальному році – 2 млн. 312,8 тис. осіб.
Стрімким збільшенням відносно попередніх років
відзначився 2007/2008 навчальний рік, коли Україна досягла рекордної кількості
студентів – більше 2,8 млн. осіб навчалося в навчальних закладах I-IV рівнів
акредитації.
У 2012 році до вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів
акредитації всього було зараховано 99,8 тис. осіб, у тому числі до державних
вищих навчальних закладів – 52,3 тис. осіб, комунальних – 36,9 тис. осіб,
приватних – 10,5 тис. осіб. Відповідно до вищих навчальних закладів ІІІ-ІV
рівнів акредитації всього було зараховано 341,3 тис. осіб, у тому числі до
державних вищих навчальних закладів – 309,7 тис. осіб, комунальних – 7,3 тис.
осіб, приватних – 24,4 тис. осіб. Таким чином, найпопулярнішими серед
абітурієнтів є державні навчальні заклади: тут здобуває освіту майже 82 % студентів,
у приватних – 8 %, а в комунальних – 10 % (Таблиця 3.2.).
Таблиця 3.2.
Вищі
навчальні заклади (на початок навчального року)
|
|
Кількість закладів:
|
Кількість студентів у закладах:, тис.
|
||
|
I-II рівнів акредитації
|
III-IY рівнів акредитації
|
I-II рівнів акредитації
|
III-IY рівнів акредитації
|
|
|
1990/91
|
742
|
149
|
757,0
|
881,3
|
|
1991/92
|
754
|
156
|
739,2
|
876,2
|
|
1992/93
|
753
|
158
|
718,8
|
855,9
|
|
1993/94
|
754
|
159
|
680,7
|
829,2
|
|
1994/95
|
778
|
232
|
645,0
|
888,5
|
|
1995/96
|
782
|
255
|
617,7
|
922,8
|
|
1996/97
|
790
|
274
|
595,0
|
976,9
|
|
1997/98
|
660
|
280
|
526,4
|
1110,0
|
|
1998/99
|
653
|
298
|
503,7
|
1210,3
|
|
1999/00
|
658
|
313
|
503,7
|
1285,4
|
|
2000/01
|
664
|
315
|
528,0
|
1402,9
|
|
2001/02
|
665
|
318
|
561,3
|
1548,0
|
|
2002/03
|
667
|
330
|
582,9
|
1686,9
|
|
2003/04
|
670
|
339
|
592,9
|
1843,8
|
|
2004/05
|
619
|
347
|
548,5
|
2026,7
|
|
2005/06
|
606
|
345
|
505,3
|
2203,8
|
|
2006/07
|
570
|
350
|
468,0
|
2318,6
|
|
2007/08
|
553
|
351
|
441,3
|
2372,5
|
|
2008/09
|
528
|
353
|
399,3
|
2364,5
|
|
2009/10
|
511
|
350
|
354,2
|
2245,2
|
|
2010/11
|
505
|
349
|
361,5
|
2129,8
|
|
2011/12
|
501
|
345
|
356,8
|
1954,8
|
|
2012/13
|
489
|
334
|
345,2
|
1824,9
|
|
2013/14
|
478
|
325
|
329,0
|
1723,7
|
Немає коментарів:
Дописати коментар