Поняття вищої освіти та вищого навчального закладу

Вища освіта — рівень знань, що набуваються у вищих навчальних закладах (ВНЗ, ВУЗах, вишах) на базі повної загальної середньої освіти, необхідний фахівцям вищої кваліфікації в різних галузях народного господарства, науки і культури. Вища освіта, яка здобувається у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації. Для здобування вищої освіти зараз необхідним в Україні є складання тестів Зовнішнього центру оцінювання якості освіти.

До структури вищої освіти входять освітні й освітньо-кваліфікаційні рівні:

1) освітні рівні:

·                     неповна вища освіта;

Неповна вища освіта — освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.

·                     базова вища освіта;

Базова вища освіта — освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.

·                     повна вища освіта;

Повна вища освіта — освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.

2) освітньо-кваліфікаційні рівні:

·                     молодший спеціаліст;

Молодший спеціаліст — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

·                     бакалавр;

Бакалавр — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні і спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об'єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста.

·                     спеціаліст.

Спеціаліст — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та

обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Магістр — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов'язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня магістра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста.

Зміст вищої освіти — обумовлена цілями та потребами суспільства система знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадянських якостей, що має бути сформована в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культури та мистецтва.

Зміст навчання — структура, зміст і обсяг навчальної інформації, засвоєння якої забезпечує особі можливість здобуття вищої освіти і певної кваліфікації.

Нормативний термін навчання — термін навчання за денною (очною) формою, необхідний для засвоєння особою нормативної та вибіркової частин змісту навчання і встановлений стандартом вищої освіти;

Стандарт вищої освіти — сукупність норм, які визначають зміст вищої освіти, зміст навчання, засіб діагностики якості вищої освіти та нормативний термін навчання.

Науково-методичне забезпечення вищої освіти здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, науково-методичними установами та вищими навчальними закладами.

Науково-методичне забезпечення вищої освіти включає підготовку навчальної і наукової літератури та забезпечення нею вищих навчальних закладів. Підготовка та забезпечення вищих навчальних закладів навчально-методичною документацією повинна відповідати змісту навчання, визначеному стандартами вищої освіти.

Закон України «Про вищу освіту» спрямований на врегулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної  підготовки  громадян України. Він встановлює правові, організаційні, фінансові та інші засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих фахівцях.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про вищу освіту», ВНЗ – це освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність. [19]

Тобто, законодавець визначає ВНЗ через поняття «освітній заклад», отже розкриває дефініцію одного поняття через інше, не надаючи при цьому визначення останнього в жодному нормативно-правовому акті. Таким чином, стає незрозумілим якими ж саме конститутивними ознаками наділяється освітній заклад і які головні видові (функціональні) ознаки виділяють ВНЗ з-поміж інших таких суб’єктів.

На підставі зазначеного можна зробити висновок, що Закон містить поняття ВНЗ надто громіздке та не досить чітке, і яке не вказує на основні ознаки даного суб’єкта як учасника господарсько-правових відносин, які б дозволяли вирізнити його з-поміж інших. Слід обмовитися, що на здійснення ВНЗ господарської діяльності у наданому Законом визначенні вказує необхідність отримання ліцензії. Повертаючись до поняття «освітній заклад», слід зазначити наступне. Законодавство не надає його визначення, але натомість містить визначення поняття «заклад» у наказі Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004 р. № 97, яким було затверджено Державний класифікатор організаційно-правових форм господарювання. Згідно з п.п.3.4.1 Класифікатора організація (установа, заклад) – це організаційна структура, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об’єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. [27. – C. 47]

В законі України визначення ВНЗ у своїй основі акцентовано на першій частині терміну, оскільки саме функціональна характеристика ВНЗ як особливої освітньої установи є критерієм її видового поділу і дає ключ до розкриття її господарсько-правового статусу. ВНЗ має родові та видові ознаки, які вирізняють його з-поміж інших освітніх закладів та інших учасників відносин у сфері господарювання (суб’єктів господарського права).[37. – C. 629]

         Функції вищих навчальних закладів у сучасному суспільстві

Формування інформаційного суспільства принципово змінює роль знань в його соціальному та економічному розвитку. Основною економічною діяльністю становиться виробництво інформації та її використання для ефективного функціонування суспільства.

Традиція пояснення значущості закладів освіти виникла наприкінці ХІХ сторіччя завдяки  взаємодії двох підходів - ліберального та утилітарного. Важливою відмінністю ліберальної  освіти є її функція духовного розвитку й культурного збагачення особистості без врахування  потреб суспільства в цілому. З позицій утилітаризму, знання, основними провідниками якого є  заклади вищої освіти, повинні носити менш абстрактний і більш прикладний характер у відповідності з потребами промислового розвитку та умовами суспільного життя. Освіта потрібна враховувати соціальні потреби суспільства та трансформувати їх в соціальні потреби особистості. Університети розглядалися як центри виховання та відтворення інтелектуальної еліти суспільства.

А які ж функції виконують інститути освіти в сучасному суспільстві? Ці функції можна синтезувати в чотири групи, які наведені в таблиці 1.1.

Таким чином, вищий навчальний заклад, з одного боку, є суб'єктом держави і суспільства й виступає в якості центра освіти, науки і культури, який задовольняє потреби суспільства й виконує державний заказ на підготовку спеціалістів та виконання фундаментальних наукових досліджень. З іншого боку, вищий навчальний заклад є суб'єктом ринкової економіки, який виступає в ролі виробника інтелектуальної продукції та освітніх послуг. Оскільки вищий навчальний заклад знаходиться у певному регіоні, для якого готує висококваліфіковані кадри, то специфіка розвитку регіону істотно впливає на характер його розвитку та номенклатуру базових спеціальностей.

Але сучасний стан національної системи вищої освіти характеризується рядом проблем, в тому числі негативними демографічними тенденціями, які

впливають на коливання попиту і пропозицій на освітні послуги. Тому одним із стратегічних напрямків розвитку сучасних вищих навчальних закладів є розробка ефективних стратегій залучення студентів в умовах жорсткої конкуренції.

Таблиця 1.1.

Функції вищого навчального закладу в сучасному суспільстві

1	Трансляційна	Обумовлює розповсюдження культури в суспільстві. Її суть полягає в передачі від покоління до покоління цінностей культури - наукові знання, досягнення в області мистецтва і літератури, моральні цінності та норми поведінки, досвід і навички різних професій та ін.
2	Соціалізації	Забезпечує формування у молоді ціннісних орієнтацій, життєвих ідеалів, що панують у суспільстві. Це процес становлення людини, пошук свого місця у суспільстві. Процес соціалізації, що здійснюється системою освіти, в значній мірі залежить від того, які панують в суспільстві ціннісні стандарти, мораль, релігія, ідеологія. Процесу соціалізації сприяє вивчення дисциплін гуманітарного циклу.
3	Соціальної селекції	Забезпечує можливість здійснювати диференційований підхід до учнів з метою відбору найбільш здібних і талановитих для отримання ними освітніх послуг, які відповідають індивідуальним інтересам і можливостям. Тут же вирішується інша проблема: можливість за допомогою освіти перейти в більш престижний соціальний прошарок суспільства. Таким чином, система вищої освіти слугує каналом вертикальної соціальної мобільності, а рівень освіти, нарівні з доходом та престижністю професії, є важливим показником соціального статусу людини в суспільстві.
4	Соціальної та культурної зміни	Реалізується в процесі наукових досліджень, які проводяться у вищих навчальних закладах, що сприяє науковому і культурному прогресу. Наукова діяльність закладів вищої освіти – невід'ємна сторона учбового процесу, оскільки має на увазі отримання нових знань і поглиблення вже існуючих; підготовку передових науково-дослідних кадрів; удосконалення роботи професорсько-викладацького складу. Відбувається інтеграція науки, вищої освіти, виробництва, результатом якої є розвиток науково-технічного прогресу. В той же час інтенсивний розвиток наукових досліджень в стінах вищих навчальних закладів сприяє удосконаленню освітнього процесу, тому що наукові ідеї та відкриття включаються в навчальні програми, тим самим сприяють підвищенню якості підготовки спеціалістів.

В умовах становлення та розвитку інноваційної системи регіону найбільш явною та затребуваною становиться інноваційна функція вищої освіти та підвищення ролі вищої освіти в інноваційному процесі. Інноваційну діяльність традиційно визначають як сукупність наукових, технологічних, фінансових і комерційних заходів, що включають інвестиції в нові знання, котрі направлені на отримання технологічно нових або поліпшених продуктів, процесів. А оскільки науково-дослідницька діяльність в умовах вищої школи має свою специфіку, котра обумовлена основним видом її діяльності – освітньою, то й інноваційна діяльність інститутів освіти має свою специфіку – освітню. Завдяки сукупності всіх вищеназваних компонентів забезпечується можливість конкурентної переваги вищої школи в сфері інноваційної діяльності.

Можна виділити три основні напрямки впливу закладів вищої освіти на розвиток інноваційного процесу в регіоні:

1. Традиційна роль інститутів як науково-дослідних центрів, що створюють нові знання й розробляють на його базі нові інноваційні технології.

2. Роль інститутів як інноваційних центрів, що сприяють трансферту новітніх технологій від стадії наукової розробки до їх технологічного оформлення та промислового випробування.

3. Підготовка високопрофесійних кадрів.

 В якості об'єкта інноваційної діяльності закладів вищої освіти виступають цілі та змістовність вищої освіти, організація учбово-виховного процесу, технічні засоби освіти. Сучасне суспільство висуває до вищої освіти ряд вимог, основні з яких: універсальність; інформаційна забезпеченість та відкритість; інтегрованість з фундаментальними та науковими дослідженнями в пріоритетних галузях знань; доступність та конкурентоздатність. Виконання цих вимог є ключовим фактором для інноваційного розвитку вищого навчального закладу.

Таким чином, тільки при спільній діяльності всіх учасників інноваційного процесу, активній взаємодії наукової, дослідницької, виробничо-технічної і фінансової діяльності можливий ефективний розвиток економіки регіону та посилення позицій освітніх послуг.[23]

Функціонування ВНЗ має цільовий характер – відповідно до статті 22 Закону України «Про вищу освіту» «Основною метою діяльності вищого

навчального закладу є забезпечення умов, необхідних для отримання особою вищої освіти, підготовка фахівців для потреб України».

Така мета регламентує коло завдань вищого навчального закладу: здійснення освітньої діяльності певного напряму, яка забезпечує підготовку фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів і відповідає стандартам вищої освіти; здійснення наукової і науково-технічної, творчої, мистецької, культурно-виховної, спортивної та оздоровчої діяльності; забезпечення виконання державного замовлення та угод на підготовку фахівців з вищою освітою; здійснення підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів та їх атестація в акредитованих вищих навчальних закладах третього та четвертого рівнів акредитації тощо [18]. Тобто навіть на нормативному рівні чітко встановлені окремі завдання ВНЗ, які мають бути реалізовані під час його діяльності: основним видом діяльності ВНЗ постає надання освітніх послуг, але водночас спектр виконуваних завдань з боку ВНЗ є значно ширшим. Роль ВНЗ у соціумі, яка може бути зрозуміла через виконувані завдання, є комплексною (рис. 1.1).

Виконувані ВНЗ завдання окреслюють орієнтацію управління ВНЗ. Водночас, коло завдань ВНЗ не обмежується такими, які надано у відповідному Законі України. [19]

Аналіз сучасних напрацювань з цього приводу дозволяє виділити й інші завдання ВНЗ, які у сукупності визначають роль ВНЗ у суспільстві  [28. – C. 19]. Так, А.М. Рибніков та М.С. Рибніков виділяють такі завдання ВНЗ (щоправда, визначаючи їх як підцілі в діяльності ВНЗ): задоволення потреб суспільства у освітніх послугах, задоволення потреб окремих підприємств у підготовці кадрів, задоволення потреб громадян у освітніх послугах, утримання позицій ВНЗ у освітній системі країни, зберігання та розвиток наукових та навчальних шкіл ВНЗ, зберігання прогресивних принципів освіти, які склалися, утримання матеріально-технічної бази, підвищення якості підготовки випускників, інтеграція ВНЗ з науковими інститутами та суб’єктами господарської діяльності. [36. – C. 130]

 А.В. Ніколаєв пропонує іншу сукупність видів діяльності ВНЗ (визначаючи їх як відокремлені функції ВНЗ): навчальна (освітня) діяльність, економічна діяльність, науково-кваліфікаційна діяльність, науково-дослідницька діяльність, інтелектуальна діяльність, культурна діяльність, ресурсно-стратегічна діяльність. [28. – C. 97]

ВНЗ опосередковано виконують ще одне важливе завдання. Оскільки ВНЗ безпосередньо беруть участь у виробництві та розповсюдженні знань, підвищенні інтелектуального рівня населення, ВНЗ сприяють розповсюдженню та дифузії інновацій. Первісно поняття дифузії інновацій ввів Еверетт Роджерс ще у 1962 році [47. – C. 519], але з того часу це поняття стало усталеним. Загальновизнано, що саме дифузія інновацій, як споживацька (Е. Роджерс), так і географічна є вагомим фактором економічного розвитку, а швидкість такої дифузії визначає практичне використання інновацій, й, отже, формування адекватного економічного ефекту.

 Серед учасників економічних відносин саме ВНЗ виконують важливу роль щодо дифузії інновацій, причому така роль виконується комплексно: з одного боку, ВНЗ під час дослідницької діяльності та виконання наукових проектів, опановують нові знання та технології, нові ідеї та тенденції щодо створення певних винаходів, тим самим реалізуючи «тягнучу» основу у дифузії інновацій (ВНЗ «притягують» до себе нові знання або створюють їх); з іншого боку, у навчальному процесі ВНЗ доводять нові знання до студентів та слухачів та до працівників підприємств у разі підвищення їхньої кваліфікації, реалізуючи «штовхаючу» основу у дифузії інновацій (ВНЗ «штовхають» нові знання та ідеї до майбутніх потенціальних їхніх користувачів); з іншої сторони, ВНЗ концентрують під час навчального процесу переважно молоду частину населення (традиційно, студентами є особи від 18 до 21-22 років, хоча студентами заочної форми навчання можуть бути й особи старшого віку), а стосовно інновацій (принаймні, технічних та технологічних) саме молоді особи є трендсеттерами (за твердженням Е. Роджерса). Тобто ВНЗ, хоча це й не є метою їхньої діяльності, сприяють поширенню інновацій, їхній дифузії, тим самим прискорюючи реалізацію інновацій та отримування на цій основі економічного ефекту. [41]