Фактори розвитку ВНЗ

    В умовах глибоких суспільних перетворень в Україні освіта є важливим чинником людського розвитку і економічного зростання. В національній аналітичній доповіді для ООН “Цілі розвитку тисячоліття: Україна” зниження якості освіти визнано актуальною проблемою у сфері людського розвитку. Пріоритетною ціллю розвитку країни повинно стати забезпечення якісної освіти впродовж життя [2].

        Особливістю системи освіти, в порівнянні з іншими сферами економіки, є те, що вона має найбільш широкі, стійкі і сильні зворотні зв'язки зі своїм макросередовищем, тому що формує цілі покоління фахівців, які у своїй подальшій діяльності починають визначати зміни цього середовища. Внаслідок цього більшість проблем вищої освіти в Україні пов'язані з змінами, що відбуваються у зовнішньому середовищі. Основними з них є: демографічний спад; недостатнє фінансування освіти державою; неузгодженість роботи системи освіти і ринку праці; низька платоспроможність населення.

        Важливою складовою освітнього комплексу є населення, яке розглядається як споживач і виробник освітніх послуг. Станом на 1вересня 2013 р. чисельність наявного населення України становила 45,5 млн. осіб. За січень-серпень 2013 року чисельність населення скоротилась на 91,4 тис. осіб. За інформацією Держстату, лише у Волинській, Закарпатській, Рівненській областях та в місті Київ спостерігається приріст населення за цей період, у решти областей - скорочення кількості жителів.

Демографічний спад чинить негативний вплив на діяльність освітніх установ різних рівнів професійної освіти. Найважливішим фактором впливу тут є скорочення потенціалу абітурієнтів, загальна кількість яких менше числа місць прийому до навчальних закладів, що здійснюють підготовку за основними програмами професійної освіти всіх рівнів.

Міграція населення в Україну може позитивним чином позначитися на розвитку системи освіти. З одного боку, прибуваючі є потенційним контингентом для навчальних закладів, що може компенсувати зниження темпів зростання «корінного населення», з другого боку, від'їзд провідних фахівців, вчених і наукових співробітників справляє негативний вплив на всі сфери української економіки, що найбільшою мірою виражається в дефіциті кадрів, здатних до відтворення повноцінного інтелектуального потенціалу[2].

До вищих навчальних закладів у 2012/2013 н.р. на перший курс вступили 441,1 тис. осіб, що на 5% більше, порівняно з попереднім періодом. Найпопулярнішими серед абітурієнтів є державні навчальні заклади: тут здобуває освіту майже 82% студентів, у приватних – 8%, а в комунальних – 10%) [3].  По території України ВНЗ розміщені досить нерівномірно. Серед областей України найбільша кількість ВНЗ функціонує в Донецькій (117 закладів), Дніпропетровській (95), Харківській (90) областях. Така кількість закладів вищої освіти пояснюється наявністю великої кількості населення та високим рівнем урбанізації.

 Середня щільність ВНЗ по території України становить 0,19 закладів/100 км². Високі показники щільності ВНЗ спостерігаються в Донецькій (0,44 закладів/100 км²), Чернівецькій (0,33), Львівській (0,32). Найнижчі показники характерні для Чернігівської (0,08 закладів/100 км²), Житомирської (0,09) та Миколаївської областей (0,10).

   Посилення конкуренції серед вищих навчальних закладів обумовлює необхідність активізації зусиль по збереженню своїх позицій на ринку освітніх послуг. Незважаючи на позитивні зрушення у розвитку освіти в ході її модернізації, в цій сфері зберігаються численні проблеми. Серед назрілих проблем сфери освіти слід виділити: неефективність системи фінансово-економічних механізмів ресурсного забезпечення освітньої діяльності на всіх рівнях освіти;недостатня інтеграція освіти і науки; низький рівень залучення української освіти у світовий освітній простір тощо [3].

    В даний час спостерігається значна невідповідність між вимогами роботодавців до рівня кваліфікації трудящих і рівнем підготовки випускників ВНЗ. Основною причиною такої невідповідності можна вважати недостатнє використання стратегічного менеджменту та маркетингу в сферах вищої освіти та зайнятості [1]. Зниження якості освіти зменшує конкурентоспроможність української нації на світовому ринку праці. Також серед недоліків, нерівномірність у державному фінансовому забезпеченні регіональних ВНЗ, оскільки відсутня комплексна державна програма розвитку системи вищої освіти, яка враховувала б потребу у спеціалістах різноманітних профілів, максимальну кількість студентів, яку може готовити ВНЗ, потребу освітніх закладів у бюджетних коштах тощо. Також потребує врегулювання розмір оплати за навчання, що ніяк не узгоджується з розмірами заробітної плати. Система управління вищою освітою в Україні зосереджена в декількох державних установах. Така розпорошеність у підпорядкуванні призводить до негативних наслідків.

Молодь є важливою складовою трудового потенціалу держави. Вона потребує державного соціального захисту, адже є джерелом поповнення економічно активного населення. Останнім часом спостерігається стала тенденція до збільшення кількості безробітних серед молоді. Так цей показник зріс від показника у 12,1 % у 2008 році до 18,6 % у 2011 році. Проблема безробіття молоді потребує невідкладного розв’язання, оскільки зростання безробіття призводить до зниження рівня життя, зростання тіньової зайнятості, погіршення криміногенної ситуацій, поширення пасивної моделі поведінки (утриманство), сприяння зовнішнім трудовим міграціям, втрати мотивації до праці, зміни структури ціннісних орієнтацій і падіння престижності легальної зайнятості [4].

          Отже, роль держави залишається вирішальною у сфері освіти, саме держава за допомогою не тільки прямого контролю, а й непрямих методів економічного, правового, організаційного впливу має можливості визначати розвиток цієї галузі, тим самим забезпечувати збереження і примноження національного потенціалу освіти України.